Витяг з казки:


«У тихому селі біля широкої річки, що впадала у велике озеро, на узліссі дрімучого лісу поблизу чарівної гори жила собі одна старенька. Все життя вона збирала трави та допомагала всім, хто приходив до її скромної оселі.


Одного разу на світанку вона як завжди збирала трави, коли раптом почула радісний сміх. Озирнула-ся старенька навкруги, але нікого не побачила. Проте сміх лунав далі, нагадуючи звуки срібного дзвіночка. Потім до сміху додався м’який, тихий голос.


Подивившись у напрямку, звідки лунав голос, старенька побачила високу білу березу, що шепотіла своїм листям. Ніколи раніше дерево не говорило до неї.


«Іди на схід Сонця до ріки, і ти побачиш»…


Старенька взяла свій кошик, наполовину заповнений різноманітними травами, та попряму-вала поміж деревами і чагарниками, а тоді квітучою лукою – до ріки.

Там, на воді, вона побачила колиску з немовлям, оточену колом з дванадцяти білих водяних лілій. Дитя дивилося у небо та радісно посміхалось до Сонця. Аж тут з’явився білий голуб – він застиг у повітрі над колискою та затріпотів крилами. Тієї ж миті з лісу пролунав голос берізки: «Це дитя послано тобі. Візьми його до себе додому та прийми його, немов рідного, у своє серце».


Старенька увійшла у воду, обережно вийняла малятко з колиски і поклала його до свого кошика на духмяні трави. Тоді, лісом, повернулася вона разом з дитятком до своєї хатини.»





щоб замовити книгу,

натиснути на саму книгу!










© Ad novam cogitandi


E: auteur@xn--pierrealiz-k7a.ch